Світова історія Всесвітня, світова історія Світова, всесвітня історія Всесвітня історія Світова, всесвітня історія Всесвітня, світова історія Світова історія


ru by ua de en fr es

Феодальна Європа

Незважаючи на спустошливі набіги варварських племен, до початку XI століття почалося формування середньовічної Європи, і феодальні відносини розвилися досить, щоб перетворитися в пануючий суспільний ладо

"Середні століття" і "середньовіччя" - цими розпливчастими, але ємними загальними термінами часто називають період європейської історії приблизно з 1000 до 1500 рр. н.е. Ця епоха зіграла найважливішу роль у соціальному й культурному розвитку Старого Світла

Досить довго Європа залишалася обділеним природними ресурсами краєм, де між рідкими й малолюдними поселеннями майже не було доріг. У результаті торгівля ледь дихала, а більшість міст і сіл жила в ізоляції, роблячи для себе все необхідне. Головним засобом розподілу були не гроші, а натуральний обмін. Над людьми й цілими містами неминуче висіла погроза неврожаю, голоду й набігів розбійницьких племен. Щоб вижити, доводилося постійно відбиватися від ворогів, але центральна влада була часто занадто слабка або занадто далека


Феодальний лад

Усі ці обставини значною мірою визначили шляхи формування європейського суспільства, яке потім назвуть феодальним. Прагнучи відгородити себе від небезпек, люди шукали захисти в сильних місцевих правителів, віддаючи себе під них влада

Влада феодального сеньйора закріплювалася врочистим ритуалом, у ході якого сюзерен давав клятву захищати свого васала (підданого). У відповідь васал присягав своєму сюзеренові. Так місцевий феодал здобував вірних підданих. Втім, заради вящей безпеки він і сам уважав за благо стати васалом більш могутнього сюзерена, а той, у свою чергу, шукав захисту в ще більш сильного владики. Так виникав ланцюжок сеньориальнонвасальних відносин. Верхньою її ланкою був король або інший государ, якому приносила присягу на вірність уся вища знать. Головною особливістю феодалізму було те, що статус феодала був міцно пов'язаний із двома іншими суспільними інститутами - землеволодінням і військовою службою. Замість на клятву вірності й зобов'язання служити у війську васал одержував від сеньйора земельний наділ. Він називається фьефом або феодом (звідси "феодал" і "феодалізм").


Військова служба

Найпершою службою, яку погоджувалися виконувати васали, була військова. Строго встановлена кількість днів у році вони були зобов'язано перебувати при особі короля, маючи під рукою збройний загін. З погляду государя, це вирішувало проблему захисту королівства. Величезні вотчини дозволяли його васалам не тільки виконувати свій борг перед королем, але й набирати військо для власних потреб, роздаючи землі своїм васалам, і так далі до самих низів

, Що Перебував у самого підніжжя феодальної піраміди рядовий лицар одержував від сеньйора маєток або маєток, що дозволяв йому прогодуватися, а також містити військова збруя й бойового коня, здатного нести вершника у всеозброєнні. За рік, проведений у свиті свого сюзерена, лицареві доводило й служити королеві, і боротися за нього в битвах, і воювати на стороні пана в місцевих міжусобицях, або виконувати більш-менш мирні обов'язки в одному із замків, які стали найважливішим символом феодального владики


Середньовічне лицарство

У будь-якому середньовічному романі незмінно виспівувався головний герой - лицар. Більшість селян були сервами - не рабами, але людьми, що не мали особистої волі й права покинути землі сеньйора. Замість на надавану паном захист вони віддавали йому частина врожаю й худоби, а також відбували панщину в його домене - на землях, дохід з яких ішов винятково на користь феодала. Сеньйор користувався й іншими різноманітними правами, а селяни у звичайних обставинах не могли пручатися, тому що феодал був не тільки уособленням економічної й військової моці, але і їх суддею. І, нарешті, десяту частину свого врожаю, або десятину, сервы повинні були віддавати Церкви


Подвійний васалітет

Невід'ємним елементом феодального ладу була Церква. Архієпископи, єпископи й пріори монастирів були великими землевласниками й мали власних васалів і сервов. Породжені цією обставиною гострі протиріччя між духовною й світською роллю Церкви стали причиною безлічі конфліктів. Вище духівництво перебувало в подвійнім васальнім підпорядкуванні - у свого короля й у тата римського. А королі тим часом раз у раз сварилися з татами за право призначати вищих церковних ієрархів, наділених значної світською владою

Феодальна Європа Насправді, при всій зовнішній благопристойності феодального ладу з його врочистими клятвами й письмовими контрактами, у надрах системи зріли внутрішні розбрати. Королям було досить непросто тримати у вузді своїх магнатів, які безроздільно правили своїми вотчинами й, у міру того як фьефы переходили в спадщину від одного члена сімейства до іншого, усе більше прибирали до рук влада на місцях. Якщо який-небудь честолюбний король намагався зміцнити свою владу або ж слабкий государ зовсім випускав її з рук, могутній васал нерідко виявляв відкриту непокору. Коли ж корона виявлялася неспроможною - наприклад, якщо престол успадковувала дитина - магнати навіть затівали приватні конфлікти, воюючи один з одним. Тому в середні століття Європу постійно трясли заколоти, міжусобиці й громадянські війни


Юридичні головоломки

Крім складних протиріч у сфері васальної залежності, феодалізм породив безліч юридичних нісенітниць. Якщо людина тримала фьефы, подаровані двома різними сеньйорами або - того гірше - у двох різних державах, то кого він був зобов'язано підтримувати й за кого боротися? Ще більша плутанина виникала, коли король одного держави володів територією іншої країни на правах васала. Так, Вільгельм Завойовник нікому не був подвластен як король Англії, але як герцог Нормандський був васалом французького короля

Як чітка форма військової організації феодалізм найкраще проявляв себе в коротких військових кампаніях, особливо коли було потрібно вигнати із країни загарбника. Будь-які плани, що далеко йдуть, було набагато сутужніше реалізувати через обмежений характер феодальних повинностей. Васали нерідко відмовлялися воювати за межами королівства. Навіть з'явившись на службу, вони мали право через 40 днів відправитися восвояси, що й робили незалежно від військової ситуації. Тому, якщо дозволяв гаманець, сеньйори були змушено набирати наймане військо. А оскільки фьефы передавалися в спадщину, багато землевласників згодом перетворилися з воїнів у поміщиків, воліючи відкуповуватися від військової служби податками


Хибкі імперії

Феодальна ЄвропаОбмеженістю тодішніх монархів у засобах і свободі пересування пояснюється той факт, що величезна європейська імперія, створена королем франків Карлом Великим (771-814), була приречена на недовговічне існування, і від розпаду її втримувала тільки видатна особистість і величезний авторитет государя. Але навіть Карлу Великому ставало усе сутужніше приборкувати своїх магнатів, а правління його сина Людовика Благочестивого (814-40) було затьмарено заколотами й громадянськими війнами. Не пройшло й трьох років після смерті Людовика Благочестивого, як імперію розділили між собою його сини. Незабаром західні й східні франки розділилися на два самостійні королівства з настільки несхожими мовами й традиціями, що згодом кожне одержало свою назву - Франція й Німеччина

В обох королівствах центральна влада була так слабка, що багато французьких провінцій і німецькі герцогства довгий час зберігали реальну незалежність. Увесь IX і початок X століття Європа переживала серйозні труднощі, і часом видалося, що вона звалиться під ударами зовнішніх ворогів. На півдні постійно бряжчав зброєю іслам. В Іспанії, де під владою християнських государів залишалася лише крайня північ, не слабшала погроза подальшої мусульманської експансії. На Середземнім море арабський флот, беручи перемогу за перемогою, захопив Сицилію й інші острови, що можуть послужити трампліном для вторгнення на континент. Центральну Європу спустошували пришедшие зі сходу люті кочові племена язичниківкмадярів (угорців). Не менш грізні вікінги тероризували береги Західної Європи, запливаючи по ріках далеко вглиб континенту й подекуди починаючи освоювати захоплену територію


Поширення християнства

И все-таки християнська Європа зуміла вижити. Варварські племена або кидалися навтіки, або мирно приживалися на нових землях. До початку X століття, що поселилися в Англії й Нормандії (Франція) вікінги прийняли християнство, а згодом і спосіб життя західних християн, розчинившись в англійському й французькому народах. До кінця сторіччя була звернена в християнство й більша частина їх скандинавської батьківщини. На сході король германців Відгін I завдав нищівної поразки мадярам у бої при Лехфельде (955). Через кілька років вони теж відреклися від язичества, і християнство одержало можливість почати потужну експансію на Схід

Сицилія була знову відвойована норманнами, нащадками вікінгів, що захопили цю французьку провінцію. В 1066 г. цей загартований у боях народ завоював Англію, ряд територій в Італії, а пізніше зіграв важливу роль у хрестових походах. Особливої уваги заслуговує скорення Англії, тому що Вільгельм Завойовник установив у своєму новому домене надзвичайно сувору феодальну структуру


Кінець династії

Феодальна ЄвропаВ X столітті династія Каролингов - нащадків Карла Великого - згасла й у Франції, і в Німеччині. Однак ідея коронованого татом західного імператора до кінця не згасла, і в 962 г., після історичної перемоги над угорцями й успішного вторгнення в Італію, Відгін I прийняв з рук тата імператорську корону. Із цього моменту німецькі королі поклали на свої плечі велич і тяжка тягар влади імператорів Священної Римської Імперії, намагаючись удержати під контролем Німеччину й Північну Італію. Хоча Відгін і його спадкоємці були досить сильні, щоб зводити на престол і скидати римських тат, однак в XI столітті папська влада зуміла знайти нові ресурси, і повні закулісних інтриг, а найчастіше відкритої ворожнечі відносини між імператорами й папським престолом стали однієї з великих драм середньовіччя. Мабуть, самим драматичним моментом став епізод, коли після чергової сварки імператор Генріх IV був примушений смиренно просити прощення в тата Григорія VII, коштуючи в руб'я взимку 1077 року у воріт замка Каносса. До кінця XI століття Європа вже була на підйомі. Росло населення, розорювалися нові землі, зростало значення міст і торгівлі. У всіх шарах суспільства - від лицарів до селян - не було недоліку в тих, хто жадав нових земель і волі. До кінця сторіччя Західна Європа настільки впевнилася у своїй могутності, що вирішилася почати похід у Східне Середземномор'я. Так почався історичний Перший хрестовий похід.

Rambler's Top100