Традиційна Японія

Незважаючи на сильний вплив китайської цивілізації, японці зуміли створити свою власну самобутню культуру. Згодом вони свідомо відгородилися від зовнішнього миру й перебували в повній ізоляції аж до кінця XIX сторіччя

Корінні жителі гористих островів, що оперезали довгим ланцюгом Тихоокеанське узбережжя Азії, японці багато століть жили, практично не вступаючи в контакт із іншим миром. Так воно й було, незважаючи на побожне шанування японцями своїх імператорів, які вважалися прямими нащадками богині сонця Аматэрасу. Правління першого імператора Дзимму відносять до 660 г. до н.е. Насправді імператорський клан вийшов на авансцену історії набагато пізніше, і Японія вибралася з кам'яного віку тільки в першім сторіччі до н. э.

Вплив Китаю

Намагаючись завоювати Корею в IV-VII вв. н.е., Японія відкрила для себе й багато чого побрала у високорозвиненої цивілізації Китаю. Саме звідти через Корею на острови прийшов буддизм, який, злившись із місцевим синтоистским культом, став пануючою релігією японців, і конфуціанство, а разом з ним китайські ідеї централізованого держави. Однак найважливішим придбанням стала писемність. Перейнявши китайський ієрогліфічний лист, японці пристосували його до рідної мови, і ще довгі століття ознакою освіченості вважалося володіння й, більше того, твір віршів китайською мовою, престиж якого можна зрівняти зі статусом латині в історії Західної Європи

Свого піка китайський вплив досягся в VII-VIII вв., коли в Японії була почата рішуча спроба державотворення по китайському зразкові - із сильним чиновницьким апаратом для збору податків з кожного земельного наділу. Однак роздробленість японського суспільства незабаром узяла гору. Питомі магнати помалу привласнювали собі різні привілеї - від звільнення від податків до контролю над чиновниками у своїх володіннях. Цей процес поволі тягся кілька століть, і, нарешті, у період Хэйан (794-1185) реальна влада вислизнула з рук імператорського двору в Кіото й була розділена між главами феодальних кланів, що мали власних відданих слуг і сильне військо. І, як визнання нового стану речей, з 838 року всі офіційні зв'язки з Китаєм були припинені

В епоху Хэйан імператори втратилися останніх привілеїв центральної влади, яку захопили проводирі могутнього клану Фудзивара. В 866 г. сложившаяся ситуація була оприлюднена, і тодішній глава роду Фудзивара Есифуса прийняв титул регента, що править від імені імператора, хоча той уже вийшов з дитячого віку

Рід Фудзивара чіпко тримав у руках імператорське прізвище, регулярно видаючи своїх дочок заміж за її представників і опікуючись про те, щоб кожний імператор-недоук був онуком глави клану Фудзивара. Коли ж імператор підростав, його змушували відректися від престолу на користь іншої дитини з імператорського роду

З особою силою ця тенденція виявилася в епоху Камакура (1185-1333), коли імператорський двір як і раніше перебував у Кіото, але вся реальна влада зосередилася в сільці Камакура - ставці пришедшего до влади роду Минамото. Після ряду перемог, здобутих родом Минамото в кривавих міжусобних війнах, його глава Еритомо був проголошений сегуном і, по суті, став військовим диктатором, що правили зі своєї ставки через широку мережу сімейних і феодальних зв'язків

Сегунат став визнаним державним інститутом, незважаючи на те, що після смерті Еритомо його найближча рідня була перебита, і влада захопили феодали з роду Ходзе, які хоч і не стали сегунами, але правили як регенти замість декількох слабких сегунов з роду Фудзивара або імператорів

Феодальне суспільство

В епоху Камакура японське суспільство остаточне придбало форму військово-феодальної держави, і до даного періоду ставиться зародження ряду самих стійких традицій. Особливо примітний культ воїнаасамурая, про який судили не тільки по майстерності володіння мечем, але й по відданості своєму владиці, готовності до самопожертви й умінню непохитно переносити біль. Японські мечі, виготовленням яких займалася каста митецьких ремісників були настільки досконалі, що навіть стали предметом містичного культу

Феодальні зв'язки

Перебуваючи на вершині могутності, клани Минамото й Ходзе зуміли обзавестися ши рокой мережею зв'язків, що гарантували безумовну відданість васалів (дрібних феодалів, що приносили присягу на вірність замість на свій захист) і рядових самураїв. Але в період Асикага (1336-1568), що ознаменувався розгулом феодальної анархії роль, що переважає, почали відіграти особисті й місцеві феодальні зв'язки. Сегуны з роду Асикага ніколи не правили всією країною, а іноді їх влада була й зовсім номінальною. Цілих піввіку пліч-о-пліч існували дві імператорські династії, що суперничають, даючи честолюбним феодалам можливість переходити з табору в табір на догоду особистим інтересам. Один за іншим спалахували великі й дрібні міжусобні конфлікти, і, постійно бідуючи в засобах на ведення війни, близько десятка найбільших військових феодалів, або дайме, подібно дрібним царькам, увели у своїх володіннях строгу адміністративну систему збору податей. Був навіть ліквідований привілей самураїв брати участь у війні - дайме стали набирати піхоту із селян, призначаючи кінних самураїв офіцерами

"Божественний вітер"

Зі століття в століття зовнішній мир мало тривожив Японію, хоча деякі контакти з Китаєм все-таки були відновлені. Однак у період Камакура над країною вперше нависла погроза з боку монгольських завойовників, що скорили Китай, які почали два вторгнення на острови - в 1274 і 1281 рр.

Особливо небезпечної була друга спроба, тому що для відправлення війська монголи спорядили величезний флот, і Японія напевно впала б під ударами ворогів, якби весь флот не був знищений штормом - "божественним вітром", або камікадзе. Це знаменна подія лише зміцнила віру японців у свою богоизбранность.

Навала чужоземців

Чужоземна навала іншого роду почалася в 1543 г., коли на японських берегах висадилися перші європейці. Це були португальські моряки, доставлені на острови китайськими кораблями. По їхніх стопах пішли інші прибульці -у їхньому числі єзуїтський місіонер св. Франциск Ксавье - і купці, що згодом перетворили Нагасакі з рибальського сільця у жвавий порт

Через кілька десятиліть християнство добилося на островах відчутних успіхів, а привізні європейські мушкети невпізнанно змінили тактикові воєнних дій

Тим часом, за період з 1568 по 1600 рр. ряд енергійних правителів зуміли якоюсь мірою відродити національна єдність і інститут сёгуната. Великий полководець Ода Нобунага (1534-82) зайняв Кіото ще в 1568 г., але весь залишок життя провів у нескінченних битвах з феодаламиосуперниками й заколотними загонами деяких буддистських сект Після вбивства Нобунаги його сподвижник Тоётоми Хидэёси (1536-98) де військовою силою, де дипломатичними вивертами привів до підпорядкування всі клани. Очевидно, бажаючи направити енергію феодалів і самураїв подалі від рідних країв, Хидэеси затіяв в 1592 г. похід на Корею, яка в ті часи перебувала під протекторатом Китаю. Але якщо на суші корейці й китайці не могли здолати японських завойовників, то на море справа обстояло інакше. Винайдені корейцями кораблі особливої конструкції легко таранили й топили ворожі судна. У підсумку японці втратили панування на море, а їх сухопутна армія була розбита

Зі смертю Хидэеси влада в Японії захопив його самий могутній васал Токугава Иэясу (1542-1616), що зумів завдати нищівної поразки своїм суперникам у битві під Сэкигахара (1600). Три роки через він був офіційно визнаний сегуном. Иэясу правил країною зі свого замка в місті Эдо (Токіо), який згодом став новою японською столицею й з тих пор почав стрімко розростатися

Заради зміцнення своєї політичної влади новий сегун не гребував відвертим віроломством (особливо, коли знадобилося усунути сина Хидэеси), але йому не можна було відмовити вдальновидности.

Японія епохи Токугава

Иэясу почав цілий ряд простих і практичних кроків. На відміну від попередників, він готовив сина собі в спадкоємці, щоб той не виявився захопленим зненацька смертю батька. Правителями головних центральних провінцій він призначив кревних родичів і випробуваних соратників, залишивши іншим кланам віддалені куточки країни

Найважливішими містами також правили члени клану Токугава. Глави всіх феодальних будинків - як би лояльні вони не були в минулому - були зобов'язано проводити частина часу в Эдо під пильним доглядом, а вертаючись у свої володіння, залишали заручниками дружин і дітей

Крім того, Иэясу намагався запобігти соціальним і іншим змінам, здатним підірвати підвалини його влади. Дещо в цьому напрямку встигнув зробити ще Хидэеси. Так, він розпустив загони селянського ополчення, хоча сам був скромного походження й зумів піднятися тільки завдяки військовому талантові. Иэясу і його спадкоємці пильно оберігали бар'єри станової ізоляції й, зокрема, наглухо закрили для простолюдинів дверей аристократичної еліти й таких привілейованих груп, як самураї. Особлив тривог у влади, що предержащих вызывало христианство как основа иноземного Його прихильники безперестану конфліктували між собою, а у відношенні інших були досить далекі від тієї віротерпимості, яку проявляли до них буддисти. Хидэеси встигнув почати ряд антихристиянських кроків, але масові гоніння почалися лише на заході життя Иэясу, досягшись свого апогею в 16206х рр. В остаточному підсумку, вони спровокували велике повстання християн у Симабара в 1637-38 рр., яке було потоплено в крові, а саме християнство практично знищене

Вигнання європейців

Ступнувши ще далі у своєму радикалізмі, правителі Токугава розв'язали, що вигоди від торгівлі зі Старим Світлом - ніщо в порівнянні із присутністю в країні баламутівеєвропейців. За цим пішло вигнання спочатку іспанців, а потім і португальців. Тільки голландцям дозволили залишитися, та й то лише на острівці Десима в гавані Нагасакі. І до початку XVIII в. у японські порти заходили не більше двох кораблів за рік. На довершення ізоляції в 1636 г. японцям було заборонено виїжджати за границю

З погляду правителів Токугава, дана політика увінчалася блискучим успіхом. Клан залишався при владі аж до 1868 г., і багато традиційних цінностей японців збереглися до наших днів. Однак повністю зупинити розвиток суспільства так і не вдалося. "Великий мир" приніс економічне процвітання, а разом з ним зміни в культурі й економіці.